Село Вознесенка таїть в собі давню минувшину, є легенди що сюди населені примусово злочинці.

Дійсні оповідання дають відомості, що тут є одна родина ще з Печенегів, (можна гадати що при зміні людності в деяких місцях були люди що жили спокійно). Від оповідань можна розуміти, коли змінювались народи, то деякі змішувались і жили на місті.

Поширені розповіді дані Гончаренком Степаном, їх предок Павло Гончаренко козакував на січі ще в другій половині 16 століття, після шестидесятилітньої старати, прибув до свого брата Терешка який жив на теперішній каптюхні, до цього часу є значна родина Гончаренків. Гончаренко Терешко прибув на Запоріжжя за часів повстання Наливайка як активний повстанець з ним обозом з власною худобою і деяким інвентарем прибули родини: Булати, Каптюхи, Тимченки, Назаренки, Кармазі, Стовбури, Чирви, Маківські, всього двадцять родин. Це в 1593 р.

За переказами, тут до їх приходу жили хуторами козацькі поселення: Капустяк, Садько, Рябошапка, Макортяк (до будування заводів ці признаки оселень старики знали і балки цих оселень називались їх прізвищем, заняття – вівчарство). Крім згаданих над Дніпровими берегами жило населення за котре оповідань не маємо, (будто родина Літучі почти виродились). Ще є дві родини – Жуки та Кропивки, прибули від Кодаку коли невідомо. В цих оповіданнях ми маємо мало цікавого, так як цих прізвищ не зустрічам.

Даємо оповідання про Вознесенку. В теперішній Вознесенці виявлено похоронне поле, над Дніпровим схилом вул. Перекопська, друге похоронне поле також склоняється до Дніпра побудова бульвару нижче вул. Перемога, дає розуміння що похоронені слов`яни.

Ми знаємо що 1770 р. народився Булат Прокіп, розповідають, що його батько (Марко, рождения ок 1755г – Булат Е.В.) народжений тут, також переказують, прибули Булати від Преяслава в числі двадцяти родин, як активні учасники повстання проти Польші, під керуванням Наливайка. Оселившись в теперішній Вознесенці, займались вівчарством, хліборобством, мали млини водяні і вітрові. У всіх козацьких поселенців були господарства, нас цікавять за яких маемо найбільше розповідань.

Саму поширену розповідь дають Булати, розповідають, що за повстання Наливайка, сюди прибули Булати, Гончаренки, Каптюхи, Руденки і інші, від Переяслава, всього двадцять родин осилились над Дніпром просто козацькі поселення, перекази є що коли прийшли вище згадані, тут люди жили, можна доказати тим, що в кінці Перекопської вулиці, над дніпровим схилом похоронне поле, про нього ці старики розповідають, що воно їм було невідоме. Населення жило по козачому звичаю, було заможне, за приклад можна розповідать про самих заможніх козакаків. За переказом Булат Прокіп та Митро народжені 1770 р. (1801-1802гг – Булат Е.В.) були заможні, мали вітряк, овець 500, бджолині пасікі 200 вуликів, рибачий гард, два ткацькі верстаки, сукновальню на Дніпрі і робочу худобу із сільхоз. інвентарем. Крім цих поселенців ще багато було козаків нетяг, котрі працювали як здольщики, мали господарство, був запит, чі були суперечки між господарем та здольщиком, ні не було, господар та здольщик працювали як рівні, коли незгода на добуте, тягли жеребки і кончали спорити.

Є розповідь що від Булата Прокопа в 1830 році виділивсь наймит Бутко Гаврило при виділенні одержав пару биків з возом, телицю тільну, десять овець, і вулики з бджолами. Коли я зустрів в 1915 р. Грицька Гавриловича Бутка восьмидесятирічного дідка ще міцного, (мені було 12 років), то він енергійно розповідав про минуле і був радий, що його слухають.

Між цими козацькими поселенцями відбувались ради, в зімку в шинку, в хатині Назаренка-Левченка (хатина э до наших часів), в літній час ради були біля вітряків. До цього часу тут живут (Перекопська схил Дніпра). До наших днів всі ці родини багаточисленні: Каптюхи, Тимченки, Жуки, Назаренки, Чирви, Булати, Маковськи, та інші, більш 20 родин.

Особливо нам дивно всі розповіді до цих поселенців, (після руйнування січі 1775 р.) зразу дозволялось переселятись козачеству, а с 1780 р.поселялись вольні казенні селяни із Полтавщини села Сопілки. Окремо вище зазначених, жили над Дніпровим схилом кінець вулиці Толстого, козацтво від нескребівської застави, це Гресі, Ляшки, Сироватки-Приступи, Гайдуки, Тищенкі, Мирончик-Коваль, та інші, це вже було село Нескребівка із сіль управою 1781 р. А с 1795 р. побудовано церкву на ім’я Вознесення Христа, получили назву Вознесенка, засновано волость.

Устрій правління, общество, виборне староство, довгий час козацький дух почувався і виборні були чесні, перший староста виборний Штепа Василь, 2-й с 1830 р. Булат Онуфрій, 3-й Булат Потап, 4-й Шевченко Федор, при них мав силу вплив козацьких наслідків, існувала велика чесність. С 1890 р. прибув писар зайда Шайда І.С., а старостою Борисенко Ф., тут було багато нечестного, тут був вплив урядовщини, селяни маловпливові, началось мошенство, ці два баготіли, селяни були недовольні.

Розповідають тепер живі свідки. Булат Прокіп мав трьох синів, у нього було міцне господарство, два вітряки, рибачий гард, до п’ятсот овець, до двісті вуликів бджол і робоча худоба, воли, та ін вентар, від них в 1830 р. виділився наймит Бутко Гаврила, одержав перше необхідне господарство, покоління було трудолюбиве, дуже малочислене. За другого наймита Христича розповідають, що прибув в 1781 р. із села Потоки Полтавської губернії (пас наймитом громадськи вівці) тепер поширена родина Христичі (дуже трудолюбиві).

Багато незаписаних відомостей про перебування тут грамотних людей, котрі робили записи про минуле, нагадують Новицького і Яновського, а третій загадковий чоловік коло вітряків із селянами мав розмову, возив його Булат Роман Прокопович кругом о.Хортиці, було багато розмов, а тільки в 1959 р. розповідав 97-ми літній Булат Максим Андрійович він дав гарні розповіді, що то був Тарас Григорович Шевченко. Він увіряв, що у його діда був Тарас Григорович Шевченко. Хоч Булат М.А. народження 1863 р. із його слів це оповідав їм Булат Роман Прокопович, Шевченко у родині Булатів був декілько днів. І тут же, у них в городі, де стояли млини вітряки збирались люди, про щось були розмови. На галявині біля вітряків було людно, тут Шевченко розповідав людямь про руйнування Січі і розігнання козацтва, а на землях козацьких населено німців колоністів, а особливо указував на ту тяжку долю нашого народу, що в управлінні державою в кремлі було багато німців. Шевченко в розповідях упевняв що скоро постане час зігнання всіх іноземців тому що їм давались великі привілеї, особливо нарікав на о. Хортицю, тому що було віддано 18-ти німецьким господарям, упевнено твердив він що землю у панів візьмуть, та передадуть тим хто її оброблює.

Це все було великою таемницею що то був Шевченко, а тільки перед своею смертью Булат Роман розповідав синам та племінникам що він возив на його каюці кругом о.Хортиці, родині Булатів було даровано “Кобзар”. Книжку відшукати не вдалось, а 95 літный старик на пам’ять розповідав вірш “Сліпий”, “Три ворони” і інші, це все підтверджуе що Шевченко у родині Булатів був, а “Кобзар” читали ще школярами. Від Булатів Шевченко поїхав на ярмарок де тепер площа Т.Г.Шевченко. Нам важливе те що Булатам подарована книга, можна гадати то був “Кобзар”, так ці старики на пам’ять переказували вірші, особливо любили вірш “Сліпий”, де твердо укріпляли слова, Катерина вража мати, що ти наробила, степи німцям роздарила бахурянам та бацстракам люд закріпостила. Зараз це підтверджують 90 літні старики Жуки, Семен, Федір Гаркуша Гапка і інші, та й самим у Кобзарі можна вивчати.

При розповіді із дев’яностолітніми стариками, підтверджують, все вірно. Крім вищезгаданого в кінці вулиці Толстого над берегом Дніпра Ляшки, Мірошник, (Сироватки-Криступи), Гайдуки , Тищенки і Гресі, це поселенці від нескребівської козацької застави.

Всі козацькі родини до цього часу багато численні і впливові. Особисто значно що Булат Роман мав 73-х онуків, тепер родини Булата Романовичів с першого по четверте покоління до чотириста душ не всі.

Після руйнування Січі 1775 р. Частина козацтва жили тут, а с 1781 р. сюди прибули вольні селяни від Полтавщини є тепер багаточисленні. Із послабленням козацького впливу уселялось селянство утворено волосне правління с 1781 р. назва села Нескребівка, на ім’я козацького старшини Нескреби, с 1795 р. дано назву Вознесенка.

Особисто важливо переказують що був в 1843 Т. Г. Шевченко. На це було багато різних розповідань, які дійшли до наших часів, іменно те що Т.Г. Шевченко не пішов до сель управи, а перебував у родини Булатів декілько днів. Видно із перазів, що Шевченко своє перебування держав таємницею, а одному Булату Роману Прокоповичу сказав про себе що він не пан, а Т.Г. Шевченко, про Т.Г. Шевченко було багато розповіді, а імено про те що тут довго розповідалось словесно між людей, та з великим зусиллям вдається зібрати ці розповіді, (а більш міркуемо своїми силами). Найбільше незадоволень, тому що запорожськи степи населялись іноземцями особливо німцями получившими в подарунок великі земельні участки, а всі козацьки оселенці зганялись у села, земля обществу поділялась так, що господарство вести було трудно, общество землю наймало, хто скільки міг сіяти, а 1892 році земля була розподілена по 3-га на мужський пол. Дозволено було продавати землю, що багатьох обіздомило, а мала частина купила і господарювали.

С 1900 р. існувала протиурядова підпільна оганізація в будинку Гайдука друкувались антіурядові листівки, керуючі, Гайдук, Руденко, Кармазь, Макаренко в 1911 р. засуджені царизмом в тюрмах загинули.

Крім цих були учасники громадянської війни частина є тепер Вівденко, Маківський Йосип, а син Маківський Спартак Йосипович, герой Великої Вітчизняної війни живе в настояний час з нами. Герой Радянського, на літаку ЯК проявив особливий героїзм збив 30 ворожих літаків, сьогодні з нами герой живе, і буде жити, і всі бажаємо йому жити.