На Запоріжжі побували багато видатних людей — О. С. Пушкін, Т. Г. Шевченко, О. М. Горький, В. В. Маяковський. їхніми іменами названі в нашому обласному центрі площі, вулиця і проспект, обласна бібліотека і цілий міський район. У місцях виступів О. М. Горького і В. В. Маяковського перед запоріжцями встановлено меморіальні дошки.

Була б така дошка і там, де ступав Тарас Григорович, та достеменно вказати на ці місця ніхто не міг. Адже єдиний документальний доказ присутності його в межах нинішньо­го Запоріжжя — це багато разів цитований лист до Я. Г. Кухаренка (листопад 1844 ро­ку): «...Був я уторік на Україні... і на Хортиці, скрізь був...».

А чи не можна уточнити? Скористаємося для цього народними переказами.

Під час першої подорожі на Україну в серпні 1843 року вирушив Кобзар на Запоріжжя. Від Києва до Катеринослава спустився по Дніпру, а далі пішов пішки правим берегом. Ночував поет у селі Августинівка в родині Сербинів (або Сербиченків).

Тому, хто знає нинішню Августинівку, це видасться малоймовірним, адже Августинівка знаходиться далеко від Дніпра, до того ж на відстані добрих півсотні кілометрів від Дніпропетровська. Та річ у тім, що на це місце її перенесено вже у часи будівництва Дніпрогесу. До утворення озера Леніна це село знаходилося трохи нижче Федорівки, на березі навпроти острова Таволжаного.

Отже, усе правильно. Відстань у 45 верст, звичайно, міг подолати за довгий літній день міцний 29-річний чоловік. Він, напевно ж, віддав перевагу стежці понад Дніпром перед «казенною» дорогою, що пролягала далеко від ріки і на якій замість порогів довелось би бачити лише німецькі колонії Канцерополь і Іейєнбург (географічний атлас Тядишева, карта 1821 року). і Августинівці поет читав селянам поему «Катерина», а наступного ранку пішов далі. Надвечір, переїхавши Кічкаську переправу, він підійшов до вітряків на околиці села Вознесенка (це у районі нинішнього Палацу спорту ”Юність», приблизно на розі улиць Перемоги і Лермонтова). У ті часи млини виконували роль своєрідних клубів, де ділилися новинами, спілкувалися. Тут мандрівного «ученого чоловіка» запросив до себе ночувати вознесенський селянин Прокіп Булат.

Живе зараз по Перекопському провулку, 3-а (ліворуч від Палацу спорту) Дмитро Никонович Булат – учасник громадянської, інвалід Великої Вітчизняної війни, до речі, член Географічного товариства АН УРСР. Дмитро Никонович — правнук Прокопа Булата, вказує місце, де стояла хата його прадіда. Це місце показав Дмитру Никоновичу ще в дитинстві його дядько Максим Андрійович, Прокопів онук (зараз тут чийсь город). Ночував Тарас Григорович у плетеній колибі під старою грушею. Прожив він у Булатів два тижні. Син Прокопа Роман (дід Дмитра Никоновича був на два роки молодший від Шевченка) возив поета на Хортицю. Відома на острові Тарасова стежка, що піднімається з Громушиної балки, теж вказана свого часу Булатами.

У збірнику «Малорусские народньїе предания и рассказы» (Київ, 1876 рік) наш видатний краєзнавець Я. П. Новицький подає розповідь про урочище Сагайдачне, записану ним «от вознесенского крестьянина Романа Булата». Ту ж розповідь він повторює у статті «З берегов Днепра». (Катеринослав, 1905 р.). Отже, ім'я Романа Булата, його зацікавленість і обізнаність в історії рідного краю документально зафіксовані. Згодом поет якийсь час мешкав у Олександрівську в родині Яценків. Потім ніби-то повернувся до Булатів, їздив з ними на ярмарок. Ярмарок в Олександрівську проходив на ярмарковій площі, яка з 1905 року звалася площею Шев­ченка, (напевне, цей переказ тоді був добре відомий). З ярмарку Кобзар поїхав далі на січові місця. Під час цієї подорожі створено малюнок «Покровська січова церква» (М. М. Ткаченко. «Літопис життя і творчості Т. Г. Шевченка»).

Як бачимо, народний переказ має певні підтвердження, і тому доцільно було б на місці, вказаному Булатом, встановити пам'ятний знак. Мені він уявляється таким: на кам'яній брилі табличка з написом:

ТАРАС ГРИГОРОВИЧ ШЕВЧЕНКО, великий український поет, за народним переказом, ночував на цьому місці в садибі селянина с. Нешкребівки (Вознесенки) Прокопа Булата під час подорожі до о. Хортиці у серпні 1843 року.

Згідно з проектом деталь­ного планування центру Запоріжжя на цьому місці планується невелика паркова зона. Пам'ятний знак став би її окрасою.