Завдяки А. Солонському (нині – відомий журналіст, поет) маємо деякі
подробиці перебування Т.Г. Шевченка на Запоріжжі. У 60-х роках, тоді ще
студент філфаку Запорізького педінституту Солонський записав від
запорізького старожила Д. Булата таке:“Ось тут стояла хата мого діда
Булата (Романа Булата – Булат.Е.В.). Це неподалік від сучасного
Перекопського провулка (Вознесенівський схил у місті Запоріжжі –
К.Сушко). На землі добре видно сліди колишньої садиби. А ось тут росла
велика груша. Розповідають, що гість Тарас попросив постелити йому під
цією грушею. Унизу котив свої води Славута, а далі маячила Хортиця.
Кажуть, Шевченко все дивився на острів, розпитував нешкребівців
(вознесенців – К.Сушко) про козацтво і сам багато розповідав, гнівно
говорив про царицю Катерину, яка зруйнувала козацьке гніздо. А
наступного дня гість поплив на острів. За весла сів молодий хлопець. Із
хвилюванням наближався Тарас до Хортиці. Сльози блищали на його очах.
Він зійшов на берег славної козацької вольниці... Десь унизу залишався
човен. Шевченко попрохав хлопця пливти край берега, а сам пішов угору,
оглядаючи довкола священну хортиць ку землю.” (Оповідка передрукована
із книги “Сабур-могила”, яку упорядкував професор Запорізького
держуніверситету В. Чабаненко).
